Forbes проаналізував долю 13 світових диктаторів, щоб зрозуміти, як закінчувалася їх слава, а часто разом з нею і життєвий шлях.
Муаммар Каддафі, колишній глава Лівійської джамахірії. 42 роки при владі. Переховувався від повстанців, загинув під час штурму його рідного міста
Наприкінці серпня 2011 лівійські повстанці захопили і розграбували резиденцію Муаммара Каддафі в Тріполі. Один із заколотників знайшов у ній знамениту кашкет диктатора. Самого полковника в палаці не виявилося. Тоді лівійська Національна перехідна рада пообіцяв нагороду $ 1,3 млн за вбивство або арешт Каддафі. Одночасно повстанці запропонували йому безперешкодний виїзд з Лівії, якщо він добровільно зречеться влади. У відповідь багаторічний лідер Лівійської Джамахірії в радіозверненні пообіцяв війну до кінця.
Він стримав свою обіцянку і не здавався до кінця. Лише 20 жовтня, під час штурму рідного міста Каддафі Сірт Каддафі був схоплений і помер від втрати крові, викликаної пораненням обох ніг. За інформацією повстанців, втекти з Сирта полковнику не дозволив авіаудар по місту сил НАТО.
Хосні Мубарак, колишній президент Єгипту. 30 років при владі, йде суд, загрожує смертна кара
3 серпня Хосні Мубарака і двох його синів доставили до зали суду і завели в спеціальну клітку для підсудних. Кадри з колишнім президентом Єгипту за гратами обійшли весь світ в день початку процесу, в ході якого Мубарак звинувачується в корупції та вбивстві декількох сотень демонстрантів. Хосні Мубарак прийшов до влади в Єгипті в 1981 році після вбивства його попередника Анвара Садата. Сам Мубарак, який займав у той час пост віце-президента, був тоді поранений. «Сучасний фараон» залишався при владі 30 років. Весь цей час в країні діяв закон про надзвичайний стан, який дозволяв затримувати людей без пред’явлення обвинувачення на місяць, а потім передавати кримінальні справи у військові суди, закон вводив цензуру «в інтересах громадської безпеки». Мубарак чотири рази обирався президентом на референдумах, на яких він виступав єдиним кандидатом. Ще наприкінці минулого року мало хто в Єгипті сумнівався, що Мубарак залишиться при владі до того моменту, поки він не вирішить передати її своєму молодшому синові Гамалю. Але в Єгипті відбулася революція. Протести в Каїрі, Олександрії та інших містах тривали 18 днів, більше 800 демонстрантів загинули в зіткненнях з поліцією. Мубарак намагався виправити становище, сформувавши новий уряд і оголосивши про те, що не збирається балотуватися на наступних виборах. Але 11 лютого Мубарак був змушений подати у відставку. Наприкінці березня він був поміщений під домашній арешт, а в квітні були затримані обидва його сини. Всі троє заперечують звинувачення в корупції. У разі визнання Мубарака винним, йому загрожує смертна кара.
Зін ель-Абідін Бен Алі, колишній президент Тунісу. 23 роки при владі, втік з країни
Зін ель-Абідін Бен Алі прийшов до влади в 1987 році в результаті перевороту. На виборах 1994 року Бен Алі, єдиний кандидат, був затверджений на посаді президента. У 2002 році в Тунісі був проведений референдум, за результатами якого президенту дозволялося обиратися довше, ніж на три терміни поспіль, обмеження за віком було піднято з 70 до 75 років, таким чином, Бен Алі зміг переобратися на четвертий і п’ятий термін.
З хвилювань в Тунісі в грудні 2010 року почалися події Арабської весни. Демонстранти, що вийшли на вулиці, протестували проти безробіття і корупції. Найбільш значущі пости в політиці та бізнесі в Тунісі були зайняті представниками «Сім’ї» – родичами президента і його дружини Лейли Трабелсі. 14 січня, після тритижневих протестів, Бен Алі з родиною втекли з країни і отримали політичний притулок в Саудівській Аравії. У червні Бен Алі і його дружина були заочно визнані винними в крадіжці і засуджені до 35 років тюремного ув’язнення і штрафу в $ 65 млн. Більше 30 членів сім’ї Трабелсі, що залишилися в Тунісі, були арештовані. Після оголошення вироку Бен Алі передав ЗМІ своє перше з моменту втечі офіційну заяву, в якому називав усі звинувачення сфабрикованими і стверджував, що на борт літака, що вилітає в Саудівську Аравію, його заманили обманом. Швейцарські рахунки Бен Алі, на яких зберігалися десятки мільйонів доларів, були заморожені ще в січні, однак під час втечі він і його дружина вивезли з країни 1,5 т золота вартістю $ 60 млн.
Лоран Гбагбо, колишній президент Кот-д’Івуару, 11 років при владі, заарештований, сидить у в’язниці
Лоран Гбагбо переміг на президентських виборах в Кот-Д’Івуарі в 2000 році. Його термін повинен був закінчитися в 2005 році, проте Гбагбо скасував вибори, щоб не допустити участі в них представників повстанців, які захопили північ країни і з 2002 року протистояли владі. На виборах 2010 року він програв у другому турі колишньому прем’єр-міністру Алласану Уаттара, проте підконтрольний президенту Конституційна рада вирішила виключити з підрахунків результати виборів у кількох північних регіонах і оголосив переможцем Гбагбо. У Кот-Д’Івуарі знову почалися заворушення, сили Гбагбо розігнали кілька мирних протестів з використанням зброї. У березні організація Human Rights Watch назвала те, що відбувається в Кот-Д’Івуарі злочинами проти людства. У конфлікт втрутилися Франція та ООН: 10 квітня їх вертольоти атакували резиденцію Гбагбо і знищили практично всю військову техніку його прихильників. 11 квітня Гбагбо був заарештований і поміщений у в’язницю. Незадовго до арешту, розуміючи безнадійність становища, він закликав своїх прихильників скласти зброю і «повернутися до нормального стану громадянського правління».
Саддам Хусейн, колишній президент Іраку, 24 роки при владі, страчений
У 1968 році до влади Іраку в результаті перевороту приходить партія «Баас». Саддам Хусейн – один з її лідерів, він стає віце-президентом, бере під свій контроль внутрішню безпеку, спецслужби і армію. У 1979 році президент аль-Бакр пішов у відставку, Саддам стає його наступником. Через тиждень після приходу до влади Саддам оголошує про розкриття змови в партії «Баас», 68 високопоставлених «змовників» арештовані, 21 страчені. «Зараз ми переживаємо нашу сталінську епоху», – заявив він тоді. Точне число жертв режиму Саддама Хусейна невідомо, можливо, це більше мільйона чоловік. У 1988 році під час газової атаки в курдському місті Халабджа загинули 5000 чоловік. Під час операції «Анфаль» сотні тисяч курдів були вивезені зі своїх будинків, десятки тисяч були знищені. Під час Ірано-іракської війни з 1980-го по 1988 рік загинуло близько 300 000 чоловік, під час вторгнення в Кувейт і що послідувала за ним розправи з курдами і шиїтами – сотні тисяч. Десятки тисяч ув’язнених були замучені до смерті в іракських в’язницях.
У лютому 2003 року США почали військову операцію проти Іраку, вже в квітні війська зайняли Багдад, уряд Саддама Хусейна лягло. Сам президент був схоплений 13 грудня 2003, його знайшли в підвалі в іракському селищі Ар-Даур. У жовтні 2005 почався суд над Саддамом за звинуваченням у стратах і масові вбивства, в листопаді 2006 року колишнього президента засудили до смертної кари. У в’язниці перед смертю Саддам щодня читав Коран і писав вірші. 30 грудня 2006 він був страчений через повішення, страта була знята на відео і показана по іракському телебаченню.
Слободан Мілошевич, 11 років при владі, помер у в’язниці
У травні 1999 року Слободан Мілошевич, в той час ще президент Сербії, був звинувачений Міжнародним трибуналом ООН з військових злочинів у колишній Югославії в геноциді і злочинах проти людства. Його оголосили відповідальним за депортацію сотень тисяч косовських албанців і масові страти під час війни в Косово, пізніше до цих звинувачень додалися розправа над 8000 боснійцями-мусульманами у Сребрениці, етнічні чистки в Хорватії, Боснії і Герцеговині.
Після натовських бомбардувань Сербії і припинення війни в Косово, Мілошевіч призначив дострокові президентські вибори на вересень 2000 року. Лідер опозиції Воїслав Коштуніца переміг у першому турі, набравши більше 50% голосів, однак виборча комісія заявила, що він набрав всього лише 48,96%, тому необхідний другий тур. На наступний день після оголошення офіційних результатів, 27 вересня, в Сербії почалися протести, на вулиці вийшли сотні тисяч людей. 5 жовтня демонстранти взяли штурмом парламент і будівля центрального телебачення. Водій Любіслав Джокич приїхав на штурм телецентру на своєму бульдозері, в результаті цю революцію назвали «бульдозерної». 6 жовтня Мілошевич оголосив про відставку, виборчком визнав перемогу Коштуніци в першому турі. У березні 2001 року Мілошевич був заарештований сербською поліцією і переданий суду. Під час процесу він повністю заперечував свою провину і захищав себе в суді самостійно. Він помер від серцевого нападу до винесення вироку 11 березня 2006.
Ніколає Чаушеску, 24 роки при владі, страчений
25 грудня 1989 генеральний секретар Компартії Румунії Ніколає Чаушеску і його дружина Олена, віце-прем’єр Румунії, були віддані швидкому суду і розстріляні в той же день. Чаушеску, який правив Румунією з 1965 року, звинуватили в геноциді власного народу і в тому, що своєю політикою він привів країну до злиднів і голоду.
Вуличні протести в Румунії почалися в грудні 1989 року в місті Тімішоара, Чаушеску наказав армії і поліції відкрити вогонь проти демонстрантів. 20 грудня в телезверненні він звинуватив в організації протестів «іноземні сили». Незабаром революція перекинулася в Бухарест, куди 21 грудня були введені війська. Проте наступного дня міністр оборони Василе Міля був знайдений мертвим; за однією версією, він покінчив із собою, за іншою – був убитий за наказом Чаушеску за відмову стріляти в протестувальників. 22 грудня Чаушеску спробував звернутися до демонстрантів з балкона ЦК Компартії Румунії, але був зустрінутий гнівними криками. Натовп почав штурмувати будівлю, Чаушеску і його дружина в останній момент врятувалися на вертольоті, але пілот перейшов на бік протестантів і посадив вертоліт в полі біля міста Тирговіште. Чаушеску і їхні охоронці вирішили ловити на дорозі машини: на першому вони поїхали недалеко – водій зробив вигляд, що у нього закінчився бензин. Чаушеску продовжили втечу на іншій машині і доїхали до Тирговіште, де ввечері все ж були заарештовані і віддані трибуналу.
Фердинанд Маркос, колишній диктатор Філіппін, 20 років при владі, втік з країни
Фердинанд Маркос був обраний президентом Філіппін в 1965 році і переобраний в 1969-му. Щоб залишатися при владі і далі, в 1972 році він ввів в країні надзвичайний стан, виправдовуючи його комуністичною загрозою. У цей час свобода слова на Філіппінах була обмежена, сотні тисяч людей були заарештовані. У 1981 надзвичайний стан було скасовано, два роки потому в країну повернувся колишній лідер опозиції Беніньо Аквіно, але був убитий військовими, як тільки зійшов з трапа літака. Його вдова Корасон Аквіно виставила свою кандидатуру на наступні президентські вибори в 1986 році, і Маркосу вдалося перемогти її тільки шляхом підтасовки результату. Військова еліта Філіппін розділилася на прихильників Аквіно і Маркоса, в результаті конфлікту Маркос був змушений втекти до США і помер у вигнанні на Гаваях три роки потому. Під час правління Маркос і його дружина Імельда перевели кілька мільярдів доларів на рахунки в США та Швейцарії, їхні родичі та друзі займали більшість керівних посад, на них були переоформлені багато приватні компанії. Після втечі президента в його палаці було знайдено 2700 пар туфель, що належали Імельді Маркос.
Пол Пот, колишній прем’єр-міністр Камбоджі (Кампучії), 4 роки при владі, повалений, звинувачений у злочинах проти людства, помер до початку процесу
За час правління Пол Пота і червоних кхмерів у Камбоджі були вбиті кілька мільйонів людей – чверть населення країни. У 1979 році уряд Пол Пота було зміщено в результаті вторгнення в’єтнамської армії, однак ще майже 20 років він залишався лідером червоних кхмерів. У 1997-му Пол Пот наказав убити свого давнього соратника Сон Сена і всю його сім’ю, що спровокувало конфлікт з червоними кхмерами: Пол Пот був поміщений під домашній арешт, у квітні 1998 було оголошено про те, що його видадуть міжнародному трибуналу і судитимуть за злочину 1975-1979 років. Незабаром після цього Пол Пот помер від серцевого нападу.
Жан-Клод Дювальє, 15 років при владі, покинув країну
«Бебі Док» Жан-Клод Дювальє успадкував владу в Гаїті у свого батька Франсуа Дювальє, в 1971-му всенародний референдум підтвердив, що він наступник «Папи Дока». У 1985 на ще одному референдумі 99,8% гаїтян висловилися за те, щоб він залишався довічним президентом і отримав право вибирати свого наступника. Але вже в кінці року на Гаїті почалися вуличні протести, які охопили всю країну до січня 1986. 7 лютого Дювальє і його дружина відправилися у вигнання до Франції (на фото – в аеропорту перед відльотом). Скільки грошей Дювальє вивезли з країни при втечі і перевели на закордонні рахунки до цього, точно не відомо, але очевидно, що рахунок йшов на десятки мільйонів доларів, що дозволило родині вести розкішне життя в Парижі. Частина цієї суми ($ 6 млн) була згодом заморожена на швейцарських рахунках. У січні цього року Жан-Клод Дювальє повернувся на Гаїті, де в аеропорту його зустрічали захоплені прихильники. Через два дні після прибуття Дювальє був арештований, йому було пред’явлено звинувачення в корупції і порушенні прав людини. Дювальє був тимчасово відпущений на свободу, суд над ним ще належить.
Аугусто Піночет, колишній президент Чилі, 17 років при владі, пішов з посади президента, звинувачувався у вбивствах, помер до винесення вироку
Аугусто Піночет прийшов до влади в результаті військового путчу в 1973 році, за роки його правління були вбиті кілька тисяч противників режиму, десятки тисяч були арештовані і піддані тортурам. Піночет передав владу мирним шляхом, після того як на референдумі в 1988 році більшість чилійців висловилися за повернення цивільного уряду. У 1990 році він пішов з посади президента, але ще сім років залишався верховним головнокомандувачем і отримав місце в Сенаті, а значить, і недоторканність у разі кримінальних переслідувань. У 1998 році Іспанія звинуватила Піночета у вбивстві своїх громадян. У 2000 році Верховний суд Чилі позбавив Піночета недоторканності, після чого проти нього було висунуто кілька звинувачень у викраденні людей, вбивствах, порушенні прав людини і корупції. Жоден процес не був доведений до кінця – 10 грудня 2006 Піночет помер після серцевого нападу.
Мануель Нор’єга, колишній військовий диктатор Панами, 6 років при владі, сидить у в’язниці
Колишній панамський диктатор Мануель Нор’єга відсидів 20 років в американській в’язниці за торгівлю наркотиками, вимагання і відмивання грошей. У 2010 році він був виданий Франції, де був засуджений ще до 7 років за відмивання грошей, отриманих від продажу наркотиків, через французькі банки. На початку серпня Франція прийняла рішення про екстрадицію Нор’єги до Панами. Там він був заочно засуджений за трьома звинуваченням у порушенні прав людини і засуджений до 20 років в’язниці по кожному з них. Норьега був повалений в результаті військової операції США в 1989 році.
Сухарто, колишній президент Індонезії, 32 роки при владі, пішов у відставку
Сухарто прийшов до влади в Індонезії в 1965 році після придушення перевороту, який був оголошений комуністичним. За цим послідували масові гоніння на лівих і зіткнення, в яких загинуло 500 000 чоловік. Через два роки Сухарто остаточно усунув від влади свого попередника Сукарно. Парламент Індонезії сім разів переобирали його на пост президента. У 1998 році під час економічної кризи в Азії в Індонезії почалися студентські хвилювання. Сухарто жорстоко розправився з демонстрантами – 500 студентів були вбиті. Протести посилилися, і після того як демонстранти зайняли будівлю парламенту, Сухарто оголосив про свою відставку 21 травня 1998 (на фото). Після цього Сухарто 10 років жив в Індонезії, йому фактично вдалося уникнути покарання: кілька разів його намагалися звинуватити в корупції (за оцінками Світового банку, він міг привласнити собі від $ 15 млрд до $ 35 млрд), але кожен раз адвокати посилалися на його слабке здоров’я, і до винесення вироку справа так і не дійшла. Сухарто помер 27 січня 2008 року.
Джерело: forbes.ru
“>